АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження**

До Київського апеляційного суду

Скаржник (Позивач):
<ПІБ позивача>
<Адреса проживання>
ІПН: <номер>
Тел.: <номер>
Адреса для листування: <адреса>
Електронний кабінет: відсутній/є

Представник:
<ПІБ представника>
<Адреса>
Тел.: <номер>
Електронна адреса: <email>
РНОКПП: <номер>
Електронний кабінет: є

Відповідач-1:
<Орган ДВС>
<Адреса>
ЄДРПОУ: <номер>
Тел.: <номер>
E-mail: <email>
Електронний кабінет: є

Відповідач-2:
<Державний орган>
<Адреса>
ЄДРПОУ: <номер>
Тел.: <номер>
E-mail: <email>
Електронний кабінет: є

Третя особа без самостійних вимог:
<Назва юридичної особи>
<Адреса>
ЄДРПОУ: <номер>
Тел.: <номер>
Електронна адреса: невідома/вказати
Електронний кабінет: є

 

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року

ВСТУПНА ЧАСТИНА

27 жовтня 2025 року Дніпровський районний суд м. Києва у справі №753/26461/21 (провадження №2/755/7612/23) виніс ухвалу про закриття провадження у цивільній справі за позовом Вечера Олександра Віталійовича до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Державної казначейської служби України про стягнення коштів, отриманих без достатньої правової підстави.

Вважаю зазначену ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Про справу дізнались 10.11.2025 року, але в будь-якому випадку, строк на апеляцію не пропущений, оскільки в реєстрі стоїть дата 07.11.2025 року.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3 березня 2016 року Дніпровським районним судом м. Києва було винесено рішення у справі №755/16803/15-ц, яким позов ПАТ «Альфа-банк» до Вечера Олександра Віталійовича про стягнення кредитної заборгованості було задоволено та стягнено 3 782 502,61 грн.

4 вересня 2013 року Дніпровським районним судом м. Києва було винесено рішення у справі №755/944/13-ц, яким позов ПАТ «Альфа-банк» до Вечера Олександра Віталійовича про звернення стягнення на предмет іпотеки було задоволено та стягнено 955 609,58 грн.

Обидва судові рішення ґрунтувалися на одній правовій підставі — кредитному договорі №2630/0508/45-007 від 22 травня 2008 року. На підставі цих рішень було відкрито два виконавчих провадження, що призвело до подвійного стягнення коштів з боржника за однією і тією ж заборгованістю.

Дніпровський районний суд визнав обидва виконавчі листи такими, що не підлягають виконанню, фактично підтвердивши незаконність дій виконавчої служби щодо подвійного стягнення.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з бюджету України коштів, отриманих без достатньої правової підстави на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки внаслідок незаконних виконавчих дій з нього було стягнено кошти двічі за одним і тим же зобов'язанням.

ПОЗИЦІЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Суд першої інстанції дійшов висновку про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що:

1. Спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
2. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до статті 287 КАС України;
3. Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішень державного виконавця.

ПІДСТАВИ ДЛЯ СКАСУВАННЯ УХВАЛИ

І. Неправильне визначення предмета спору та помилкове застосування норм процесуального права

Суд першої інстанції припустився фундаментальної помилки, ототожнивши позов про стягнення безпідставно набутих коштів з бюджету на підставі статті 1212 ЦК України з оскарженням постанов, рішень чи дій державного виконавця.

 

Позивач не оскаржував жодних постанов державного виконавця. Предметом позову є майнова вимога про повернення коштів, які були стягнуті з позивача внаслідок виконання виконавчих листів, що згодом були визнані судом такими, що не підлягають виконанню.

1.1. Відмінність між оскарженням дій виконавця та позовом про безпідставне збагачення

Стаття 287 КАС України та стаття 447 ЦПК України регулюють порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавця. Такі спори мають публічно-правовий характер і спрямовані на скасування незаконних актів або визнання дій протиправними.

Натомість, позов про стягнення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України є приватноправовою вимогою про повернення майна (коштів), яке набуто без правової підстави або підстава згодом відпала. Такий спір має цивільно-правовий характер і підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

1.2. Стаття 1212 ЦК України як правова підстава позову

Частина 1 статті 1212 ЦК України встановлює:

"Особа зобов'язана повернути набуте нею майно або відшкодувати його вартість, незалежно від того, чи знала вона про відсутність підстав набуття майна, у разі якщо: [...] 3) підстава, на якій вона набула майно, згодом відпала."

У даному випадку підстава для стягнення коштів з позивача згодом відпала, оскільки виконавчі листи було визнано судом такими, що не підлягають виконанню. Отже, кошти, які було стягнуто на підставу цих виконавчих листів, є безпідставно набутими і підлягають поверненню відповідно до статті 1212 ЦК України.

1.3. Судова практика Верховного Суду

Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що спори про повернення безпідставно стягнутих у виконавчому провадженні коштів на підставі статті 1212 ЦК України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зокрема, у постанові від 30 червня 2021 року у справі №367/4397/19 Верховний Суд зазначив:

"Спір про стягнення коштів на підставі безпідставного збагачення є спором про захист цивільного права та інтересу і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки стосується цивільних правовідносин між сторонами."

У постанові від 18 листопада 2020 року у справі №201/12964/18 Верховний Суд підкреслив:

"Позов про повернення безпідставно сплачених коштів на підставі статті 1212 ЦК України не є оскарженням рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а є реалізацією права на захист порушеного цивільного права шляхом відшкодування шкоди."

Таким чином, суд першої інстанції неправильно визначив характер спору та помилково застосував норми адміністративного процесуального права до цивільно-правового спору.

ІІ. Порушення права на доступ до правосуддя

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права на судовий захист, що є прямим порушенням статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

2.1. Гарантії конституційного права на судовий захист

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий захист і забороняє відмову в правосудді. Частина 3 статті 2 ЦПК України передбачає, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, крім випадків, якщо закон прямо передбачає інше.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним, але будь-яке обмеження повинно бути передбачене законом, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства", 1975 рік).

2.2. Відсутність альтернативного способу захисту права

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України. Адміністративні суди не наділені повноваженнями стягувати кошти з бюджету на підставі норм цивільного права. Їхня юрисдикція поширюється виключно на оскарження актів, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Закриваючи провадження без розгляду справи по суті, суд першої інстанції залишив позивача без ефективного засобу правового захисту, що суперечить:

• Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб правового захисту);
• Принципу верховенства права, закріпленому в статті 8 Конституції України;
• Статті 3 ЦПК України, яка гарантує право кожної особи на звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. Обов'язок суду розглянути справу по суті

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право на розгляд її справи компетентним, незалежним та неупередженим судом. Суд першої інстанції, закриваючи провадження, ухилився від виконання свого обов'язку — розглянути справу по суті та винести законне і обґрунтоване рішення.

3.1. Підстави для закриття провадження

Частина 1 статті 255 ЦПК України визначає вичерпний перелік підстав для закриття провадження у справі. Зокрема, провадження закривається, якщо:

• Справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1);
• Є рішення суду, що набрало законної сили, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 2);
• Позивач відмовився від позову (пункт 4);
• Інші підстави, передбачені законом.

У даному випадку жодна з цих підстав не наявна:

1. Справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору є майнова вимога про стягнення безпідставно набутих коштів;
2. Відсутнє рішення суду, що набрало законної сили, щодо цього спору;
3. Позивач не відмовлявся від позову.

3.2. Правові наслідки помилкового закриття провадження

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції порушив принцип правової визначеності, оскільки залишив питання про законність стягнення коштів з позивача невирішеним. Це створює правову невизначеність та суперечить принципу верховенства права.

IV. Помилкове тлумачення судової практики Великої Палати Верховного Суду

Суд першої інстанції послався на постанови Великої Палати Верховного Суду від 6 червня 2018 року (справа №127/9870/16-ц) та від 30 січня 2019 року (справа №161/8267/17), які стосуються оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат та накладення штрафів.

Однак, ці постанови не застосовні до даної справи, оскільки:

1. У справі №753/26461/21 позивач не оскаржує постанови державного виконавця;
2. Предметом позову є стягнення коштів на підставі статті 1212 ЦК України, а не оскарження рішень органу державної влади;
3. Постанови ВП ВС стосуються виключно публічно-правових спорів, тоді як даний спір має приватноправовий характер.

Таким чином, суд першої інстанції необґрунтовано застосував правові висновки, викладені у постановах ВП ВС, до правовідносин, які не є предметом тих справ.

V. Обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення

5.1. Визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню

Дніпровський районний суд м. Києва визнав обидва виконавчі листи (у справах №755/16803/15-ц та №755/944/13-ц) такими, що не підлягають виконанню, оскільки вони ґрунтувалися на одній і тій же правовій підставі — кредитному договорі №2630/0508/45-007 від 22 травня 2008 року.

Це означає, що підстава для стягнення коштів згодом відпала у розумінні пункту 3 частини 1 статті 1212 ЦК України.

5.2. Безпідставне збагачення бюджету України

Внаслідок виконання виконавчих листів, які згодом було визнано такими, що не підлягають виконанню, з позивача було стягнуто кошти, які надійшли до бюджету України. Ці кошти є безпідставно набутими, оскільки правова підстава для їх стягнення відпала.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, особа (у даному випадку — держава в особі Державної казначейської служби України) зобов'язана повернути безпідставно набуте майно або відшкодувати його вартість.

5.3. Обов'язок суду розглянути справу по суті

Замість закриття провадження, суд першої інстанції зобов'язаний був:

1. Дослідити обставини справи;
2. Встановити, чи були стягнуті з позивача кошти на підставі виконавчих листів, які згодом було визнано такими, що не підлягають виконанню;
3. Визначити розмір безпідставно стягнутих коштів;
4. Винести рішення про задоволення або відмову в задоволенні позову.

 

 

ПРАВОВІ ВИСНОВКИ

1. Предметом спору є майнова вимога про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, а не оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.
2. Спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він випливає з цивільних правовідносин та має приватноправовий характер.
3. Закриття провадження у справі порушує право позивача на доступ до правосуддя, гарантоване статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
4. Суд першої інстанції помилково застосував норми КАС України та неправильно витлумачив судову практику Великої Палати Верховного Суду.
5. Суд зобов'язаний розглянути справу по суті та винести рішення щодо заявлених позовних вимог.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ПОРУШЕНО СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

1. Стаття 55 Конституції України — порушено право на судовий захист;
2. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — порушено право на справедливий судовий розгляд;
3. Стаття 3 ЦПК України — порушено право на звернення до суду;
4. Стаття 2 ЦПК України — неправильно визначено характер спору;
5. Стаття 19 ЦПК України — неправильно визначено підсудність справи;
6. Стаття 255 ЦПК України — безпідставно закрито провадження у справі;
7. Стаття 1212 ЦК України — не застосовано норму матеріального права, яка підлягала застосуванню.

НОРМИ ПРАВА, НА ЯКІ СПИРАЄТЬСЯ СКАРЖНИК

1. Стаття 1212 ЦК України — повернення безпідставно набутого майна;
2. Стаття 367 ЦПК України — підстави для скасування судових рішень судом апеляційної інстанції;
3. Стаття 374 ЦПК України — повноваження суду апеляційної інстанції;
4. Стаття 376 ЦПК України — підстави для скасування ухвали суду першої інстанції;
5. Стаття 55 Конституції України — право на судовий захист;
6. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод — право на справедливий суд.

ВИСНОВКИ

Ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року у справі №753/26461/21 є незаконною та необґрунтованою, оскільки:

1. Суд неправильно визначив предмет спору, ототожнивши позов про стягнення безпідставно набутих коштів з оскарженням дій державного виконавця;
2. Суд помилково застосував норми адміністративного процесуального права до цивільно-правового спору;
3. Закриваючи провадження, суд позбавив позивача права на судовий захист та порушив конституційні гарантії доступу до правосуддя;
4. Суд ухилився від виконання свого обов'язку — розглянути справу по суті та винести законне і обґрунтоване рішення;
5. Суд безпідставно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах про оскарження постанов державного виконавця, до спору про стягнення безпідставно набутих коштів.

Позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають розгляду по суті в порядку цивільного судочинства.

ПРОХАЛЬНА ЧАСТИНА

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 376 Цивільного процесуального кодексу України,

ПРОШУ:

1. Скасувати ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2025 року у справі №753/26461/21 про закриття провадження у цивільній справі та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті з дотриманням норм процесуального законодавства;
2. Поновити строк на апеляційне оскарження.

ДОДАТКИ:

1. Матеріали для сторін
2. Квитанція про сплату судового збору
3. Ордер

Представник позивача
Майоров В.О. _________________

Дата: "___" ____________ 2025 р.