Виграли справу та довели право неповнолітнього спадкоємця на грошову частку половини авто
Спадкове право є однією з найважливіших галузей цивільного права, що забезпечує перехід прав та обов’язків померлої особи до її спадкоємців. Особливістю спадкування є захист прав неповнолітніх спадкоємців, чиї інтереси мають бути забезпечені навіть за умови пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини. Ця стаття присвячена аналізу судового прецеденту, що стосується права неповнолітнього спадкоємця на отримання частки у неподільному майні (автомобілі) та механізму стягнення грошової компенсації за таку частку.
Обставини справи та правові підстави позову
У розглянутій справі позивач звернувся до суду з позовом про визнання права на частку у спадковому майні та стягнення грошової компенсації. Спадкове майно – автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matic, 2012 року випуску, що належав спадкодавцю, який помер у січні 2019 року. На момент відкриття спадщини позивач був неповнолітнім.
Спадкова справа була заведена у травні 2019 року. Оскільки заповіту спадкодавцем складено не було, мало місце спадкування за законом (перша черга). Позивач, вже досягнувши повноліття, у жовтні 2024 року подав заяву про вступ у спадщину.
Ключовим моментом стало те, що на момент смерті батька позивач був неповнолітнім. Відповідно до положень Цивільного кодексу України (ЦК України), малолітня, неповнолітня особа, а також недієздатна особа, вважається такою, що прийняла спадщину, якщо вона не відмовилася від неї у встановленому порядку. Позивач не вчиняв дій на підтвердження відмови від спадщини. Таким чином, він набув права на спадщину автоматично.
Визнання права на спадщину та неподільність майна
Суд, керуючись частиною 3 статті 1296 ЦК України («відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину»), дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Позивач мав право на отримання спадкового майна, а саме $1/2$ частки у праві власності на автомобіль, як спадкоємець за законом.
Однак, спірне спадкове майно – автомобіль – є неподільною річчю. Згідно зі статтею 183 ЦК України, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Оскільки автомобіль є неподільним, позивачем була заявлена вимога не про виділення частки в натурі, а про стягнення грошового відшкодування своєї частки.
Механізм грошової компенсації
Для визначення розміру компенсації було проведено оцінку транспортного засобу судовим експертом. Вартість автомобіля станом на дату смерті спадкодавця (26.01.2019 року) була встановлена у розмірі 871 942,24 грн.
Оскільки позивачу належала $1/2$ частка у праві власності на автомобіль, сума грошової компенсації була визначена як половина від оціночної вартості:
Важливо зазначити, що відповідач не заперечував проти встановленої експертом вартості автомобіля, що стало додатковою підставою для суду прийняти ціну як доведену.
Апеляційний суд підтвердив висновок про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 435 971,12 грн як компенсації його частки у спадковому неподільному майні.
Даний судовий прецедент чітко ілюструє гарантії захисту прав неповнолітніх спадкоємців в Україні, які вважаються такими, що прийняли спадщину автоматично. Він також підтверджує механізм вирішення спору щодо неподільного спадкового майна: якщо виділення частки в натурі неможливе (як у випадку з автомобілем), спадкоємець має право на грошову компенсацію вартості своєї частки, розмір якої визначається на підставі експертної оцінки.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2025 року м. Київ
Справа № 756/14296/24
Провадження №22-ц/824/11424/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 22 жовтня 2025 року
Повний текст постанови складено 24 жовтня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач
відповідач ___
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ___на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року, ухваленого у складі судді Луценко О.М.,-
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2024 року звернувся до суду із позовом до ___ про стягнення грошових коштів.
Позов обґрунтовано тим, що у вересні 2023 року позивачу стало відомо про існування спадкового майна, а саме автомобіля марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matic, 2012 року випуску, YIN ___, який на момент смерті його батька ___, який помер 26.01.2019 року, належав йому на праві власності.
Після смерті ___ приватним нотаріусом Гришко Н.В. була заведена спадкова справа за №18/2019 від 15.05.2019 року.
На момент смерті батька та відкриття спадкової справи позивач був неповнолітнім. Під час свого життя Массіон Є. Г. заповіту не склав, тому у жовтні 2024 року, позивач подав заяву про вступ в спадщину приватному нотаріусу Гришко Н.В., оскільки позивач не відмовлявся від спадщини та не вчиняв жодних дій на підтвердження відмови, тому вважає, що позивачу належить ½ автомобіля марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matiс, 2012 року випуску VIN WDD2120821А674017.
Як убачається з оцінки транспортного засобу проведеної судовим експертом Коваль І.М. станом на 26 січня 2019 року 871 942, 24 грн., таким чином позивач має право на половину вартості транспортного засобу MERCEDES-BENZ Е250 GDI 4-matic, 2012 року випуску, VIN WDD2120821А674017, яка становить 435 971,12 грн.
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 листопада 2024 року відкрито провадження у справі.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року в задоволенні позовних вимог ___до ___, третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гришко Наталія Валеріївна про стягнення грошових коштів відмовлено.
Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки на час смерті ___спільно з ним не проживав, із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк до нотаріуса не звернувся, він вважається таким, що не прийняв спадщину.
Не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права.
В судовому засіданні представник ___адвокат Майоров В.О. підтримав доводи апеляційної скарги.
___ та його представник адвокат ___проти доводів апеляційної скарги заперечували.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла таких висновків.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, 26 січня 2019року помер ___, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-БК№466701 від 28.01.2019 року.
Після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з автомобіля марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matic, 2012 року випуску, YIN ___.
Як убачається з витягу з реєстру територіальної громади м. Києва померлий ___ був зареєстрований за адресою: м. Київ, пр-т ___
Матеріалами справи встановлено, що під час свого життя Массіон Є.Г. заповіт не склав.
Як убачається з матеріалів спадкової справи №18/2016 року відкритої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришко Н.В., щодо майна померлого 26 січня 2019року ___., ___звернувся з заявою 15.05.2019року про прийняття спадкового майна.
05.09.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гришко Н.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matic, 2012 року випуску, YIN ___, на ім’я ___.
На момент смерті батька та відкриття спадкової справи був неповнолітнім, що підтверджується свідоцтвом про народження серії І-БК№625070.
Як убачається з листа приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гришко Н.В. від 27.11.2023 року обов’язку розшукувати спадкоємців за чинним законодавством у нотаріуса немає. Нотаріус лише має можливість визначити коло спадкоємців або у зв’язку із їх зверненням, або виходячи зі змісту документів, поданих спадкоємцями, що звернулися із заявами про прийняття спадщини та про видачу свідоцтва про право на спадщину. Неповнолітня особа має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків а піклувальника, заяву від імені малолітньої особи або недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з для відкриття спадщини (п. 4.9 Порядку).
У частинах першій, другій та п’ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Обов’язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об’єктивності з’ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з’ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов’язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Положеннями частини п’ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов’язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб’єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об’єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов’язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до постанови Верховного Суду у справі № 917/1307/18 23 жовтня 2019 року, зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.
При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
Відповідно ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частини 4 статті 1268 ЦК, неповнолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, якщо вона не відмовилася від неї у встановленому порядку.
Для неповнолітніх осіб (також як і малолітніх, недієздатних) немає необхідності подавати заяву про прийняття спадщини протягом 6-місячного строку. Закон автоматично вважає їх такими, що прийняли спадщину з моменту її відкриття (смерті спадкодавця).
Єдиний спосіб, коли неповнолітня особа вважається такою, що не прийняла спадщину, це якщо її законні представники (батьки/піклувальник) за згодою органу опіки та піклування подали заяву про відмову від прийняття спадщини. Якщо такої відмови не було, особа вважається такою, що прийняла спадщину, незалежно від пропуску строку для подання заяви.
Нотаріус, неправомірно відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину на підставі пропуску строку, оскільки неповнолітній син автоматично вважається таким, що прийняв спадщину на момент її відкриття.
Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки на час відкриття спадщини після померлого батька Массіона Євгенія Геннадійовича, був неповнолітнім, то у відповідності до ч. 4 ст. 1268 ЦК України він вважається таким, що прийняв спадщину.
Стаття 68 Закону України «Про нотаріат» визначає, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.
Разом з тим, нотаріусом під час видачі свідоцтва про право на спадщину не перевірено наявність осіб для закликання до спадкоємства за законом, а саме неповнолітнього ___.
Таким, чином, оскільки у померлого було два спадкоємці а саме син та син Массіон Генадій Євгенійович, спадкове майно має бути розподілене порівну між двома спадкоємцями.
Відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України «відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину», тому суд вважає позовні вимоги ___ такими, що є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки він мав право на отримання спадкового майна у вигляді 1/2 частки власності на автомобіль марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matic, 2012 року випуску, YIN ___.
Разом з тим, відповідно до ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Оскільки, предметом спірного спадкового майна є автомобіль а він є неподільною річчю, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення грошового відшкодування у розмірі половини вартості автомобіля відповідно до спадкової частки яка йому належала.
Відповідно до матеріалів справи а саме висновку судового експерта Коваля Ігоря Миколайовича від 18 червня 2024 року вартість автомобіля марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matic, 2012 року випуску, YIN ___, становить 871 942,24 грн.
Відповідач не заперечував проти вартості автомобіля марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matic, 2012 року випуску, YIN ___ яку було встановлено судовим експертом Ковалем Ігорем Миколайовичем, жодних доказів, висновків експертизи та клопотань про призначення судової експертизи для визначення вартості автомобіля відповідачем заявлено не було.
Враховуючи викладене апеляційний суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню ½ частина вартості автомобіля марки MERCEDES-BENZ Е250 CDI 4-matic, 2012 року випуску, YIN ___ а саме 435 971,12 грн (871 342,24 грн - 50%) як компенсація його частки у цьому майні.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв’язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Під час звернення з позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 4 359,72 грн.
Під час звернення з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 6 539,58 грн.
Оскільки позовна заява та апеляційна скарга підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 4 359,72 грн та апеляційної скарги у сумі 6 539,58 грн. підлягає стягненню з відповідача ___ на користь позивача ___.
Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ___- задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 квітня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення яким позов ___– задовольнити.
Стягнути з ___ (_______) на користь ___( РНОКПП _______) грошову компенсацію в сумі 435971,12 грн.
Стягнути з ___ (_______) на користь ___( РНОКПП ________ судоі витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 4359,72 грн. та витрати за подання апеляційної скарги в сумі 6539,58 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна