ПРАВОВІ ВИСНОВКИ ЩОДО СТЯГНЕННЯ ЗАБОРГОВАНОСТІ ЗА ДОГОВОРАМИ ПОЗИКИ (РОЗПИСКАМИ) 2024

  1. При вирішенні питання стягнення заборгованості за договором позики суд повинен дослідити дійсний зміст та достовірність документів на підставі яких доказується факт укладення договору позики та умови такого документу (дослідити справжню правову природу укладеного договору.

 

Висновок щодо стягнення заборгованості за договором позики на підставі розписки уточнює, що не кожна розписка про отримання коштів може служити підтвердженням укладення такого договору. Наприклад, якщо одна особа продає квартиру іншій та остання видає розписку про отримання коштів, ця розписка не підтверджує укладення договору позики. Для визнання розписки підставою для стягнення коштів у суді вона повинна містити умови отримання позичальником у борг грошей, їх повернення та дату отримання коштів. Хоча закон не вимагає вказання умов повернення позики в розписці, судова практика показує, що їх відсутність може ускладнити стягнення заборгованості у разі судового розгляду. Такий висновок був зроблений Верховним Судом у ряді постанов, перелічених нижче:

СУДОВІ СПРАВИ, ЯКІ МИ ВИГРАЛИ - ПЕРЕХОДЬТЕ ЗА ПОСИЛАННЯМ 

  • Від 20.12.2023 по справі № 172/313/21
  • Від 20.12.2023 по справі № 187/1017/19
  • Від 19.12.2023 по справі № 537/1118/20
  • Від 13.12.2023 по справі № 754/5522/22
  • Від 07.12.2023 по справі № 357/9972/19
  • та інші.

Цей висновок робить акцент на необхідності чіткої формулювання умов у розписці, що підтверджує отримання позики, для запобігання можливих проблем у майбутньому.

  1. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей.

 

Висновок, який потрібно враховувати у питанні повернення отриманих коштів, полягає в тому, що для настання обов'язку повернути позичені кошти необхідно довести факт їх передачі. Просте підписання договору позики само по собі не вважається достатнім доказом укладення такого договору. Факт передачі суми позики часто підтверджується розпискою, яка може бути виписана як до, так і після підписання договору позики. У деяких випадках сам договір позики може містити зазначення про факт передачі коштів, що також стає підтвердженням цього факту.

Прийшовши до такого висновку, Верховний Суд зазначив це у ряді постанов, зокрема:

  • Від 02.11.2023 по справі № 758/16339/17
  • Від 01.11.2023 по справі № 754/2295/22
  • та інші.

Цей висновок підкреслює важливість належного підтвердження факту передачі коштів для ефективного стягнення заборгованості за договором позики.

 

  1. Видача позики юридичній особі повинна підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Висновок, який слід враховувати у відносинах з юридичними особами, полягає в тому, що усі розрахунки повинні відбуватися відповідно до встановлених законом порядків. Це означає, що розрахунки між суб’єктами господарювання мають відбуватися безготівковою формою або готівковими коштами в касу підприємства. При цьому, такі операції повинні бути підтверджені відповідними бухгалтерськими документами, які підтверджують надходження коштів на рахунок чи в касу підприємства.

У випадках, коли позичальник – суб’єкт господарювання не отримав відповідної суми коштів, відсутність відповідних бухгалтерських документів може свідчити про те, що укладений договір позики не вважається укладеним. Наприклад, розписка директора, що нібито підтверджує отримання коштів в інтересах компанії, не може бути визнана достатнім підтвердженням факту передачі коштів, оскільки вона не є первинним бухгалтерським документом.

Такі правила визначені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.05.2023 по справі № 388/139/22. Відповідно до цього висновку, суди відмовляють у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, якщо вони вважають, що позивач не довів факт передачі коштів у встановленому порядку.

  1. Якщо позика видана у іноземній валюті, то кредитор може вимагати повернення заборгованості у позичальника саме у такій валюті, а не в гривневому еквіваленті.

 

Стала позиція Верховного Суду, підтримана Великою Палатою, щодо вимоги повернення валютної позики у судовому порядку є такою, що якщо позика була видана в іноземній валюті, то саме цю валюту може вимагати повернути кредитор. Це означає, що посилання боржників на те, що національна валюта єдиний законний платіжний засіб на території України, не є обґрунтованим у випадку виникнення спору з приводу валютної позики.

Також, слід зазначити, що видача позики в іноземній валюті однією фізичною особою іншій фізичній особі не заборонена законом.

Цей висновок має значення для позикодавців, оскільки він встановлює право кредитора вимагати повернення валютної позики у випадку виникнення спору з боржником щодо валютної форми повернення. Він також підтверджує можливість видачі позики в іноземній валюті за умови дотримання встановлених законом вимог.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд у зазначених постановах.

 

  1. Позикодавець може видати позику з прив’язкою до іноземної валюти.

 

Загальний висновок Верховного Суду, який стосується кредитування в іноземній валюті та прив'язки курсу позики до долара, визначає, що така практика не суперечить законодавству України і можлива. У договорі про позику вказується сума позики у гривнях, але всі платежі розраховуються за курсом долара на момент здійснення операції. Наприклад, якщо позика видається у еквіваленті 1000 доларів США, що на момент видачі складає 5050 гривень (за курсом 5,05 грн за 1 долар), то позичальник зобов'язаний повернути 40000 гривень, якщо курс становить 40 гривень за 1 долар на момент повернення позики.

Цей висновок створює можливість для кредиторів прив'язати умови позики до іноземної валюти, зберігаючи при цьому легальність таких угод. Така практика може бути вигідною для кредиторів, які хочуть захистити себе від змін курсу гривні до долара. Однак, важливо дотримуватись всіх вимог законодавства та умов договору, щоб уникнути спірних ситуацій у майбутньому.

До такого правового висновку прийшов Верховний Суд в зазначених постановах.

 

  1. У випадку стягнення доларової позики у гривні, то кредитор не має права вимагати курсової різниці.

 

Висновок, який перекочував з банківських спорів, стосується ситуацій, коли кредитор вимагає стягнення боргу в іноземній валюті, але суд вирішує стягнути заборгованість в національній валюті, наприклад, гривні. В цьому випадку, навіть у разі девальвації національної валюти, кредитор не може вимагати стягнення інфляційних втрат через девальвацію.

Судова практика підтверджує, що якщо кредитор визначив суму стягнення в іншій валюті, ніж валюта позики, і це рішення суду було виконано боржником, то це вважається належним виконанням зобов'язання, навіть якщо стягнута гривня не є достатньою для фактичного погашення валютного зобов'язання.

Наприклад, якщо суд стягнув 100 000 доларів за курсом 5,05 грн за 1 долар, а в резолютивній частині судового рішення вказано суму в гривнях, наприклад, 505 000 грн, і на момент виконання рішення курс гривні до долара становить 30 грн за 1 долар, то погашенням позики вважатиметься сплата 505 000 грн, хоча фактично для повного погашення боргу потрібно було б доплатити ще 2 495 000 грн.

Даний висновок робить можливим для кредиторів стягнути заборгованість в національній валюті, не піддаючись ризику втрат через девальвацію гривні.

 

  1. Свідчення свідків не можуть доводити факт повернення позики.

 

Висновок, який стосується позичальників і недобросовісних позикодавців, досить очевидний і важливий. Згідно з ним, факт повернення позики не може бути підтверджений свідченнями свідків. Це означає, що для підтвердження повернення позики варто мати оригінал договору позики або розписку, видану кредитором як підтвердження отримання коштів, або зустрічну розписку або заяву про повернення позики.

Суди, ймовірно, прийшли до такого висновку на підставі положень Цивільного кодексу, які стверджують, що факт видачі позики не може бути доведений свідченнями свідків, а також тим, що наявність боргового зобов'язання підтверджується наявністю оригіналу боргового документу у боржника або кредитора. Такий висновок наголошує на важливості належного документування позичкових угод та їх повернення для уникнення спорів у майбутньому.

 

  1. Після закінчення строку користування позикою кредитор втрачає право на нарахування процентів та пені.

 

Цей висновок важливий для розуміння правових аспектів позикових відносин. Він підкреслює, що угода про позику містить умови про строк позики та можливість вимагати процентів за користування коштами протягом цього строку. Якщо позика не повернута у визначений строк, кредитор може вимагати лише законну плату за відстрочення вимоги про повернення позики у повному обсязі, що може включати 3 % річних та інфляцію.

Цей висновок робить акцент на тому, що відсутність повернення позики у строк не дозволяє кредитору нараховувати пеню або інші штрафні санкції, але він може вимагати законні проценти за використання коштів. Однак варто звернути увагу на те, що суди можуть різно тлумачити це положення, тому важливо включити в договір чіткі умови про нарахування процентів за прострочену заборгованість і забезпечити їх документальне підтвердження для уникнення можливих спорів.