Оскарження в апеляції накладення арешту на майно дружини боржника: правові підстави та судова практика (зразок апеляції 2025)

У даній статті розглядаються правові аспекти оскарження в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції про накладення арешту на майно дружини боржника. Проаналізовано нормативно-правову базу, судову практику та ключові аргументи, які можуть бути використані при формуванні успішної апеляційної скарги у подібних справах.

Накладення арешту на майно є одним із найбільш поширених способів забезпечення виконання судових рішень у цивільному та господарському судочинстві. Однак, коли такий арешт накладається на майно не самого боржника, а його дружини, виникає ряд правових питань щодо правомірності та обґрунтованості таких дій. Особливої актуальності дана проблематика набуває у контексті правового режиму спільної сумісної власності подружжя та необхідності захисту майнових прав кожного з подружжя.

Mayorov V1 1 ukr

1. Правовий режим майна подружжя: ключові аспекти

Відповідно до статей 60-70 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому кожен з подружжя має рівні права на володіння, користування і розпорядження цим майном.

Важливо враховувати наступні ключові положення:

  1. Презумпція спільності майна – все майно, набуте за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено договором або законом.
  2. Особисте майно кожного з подружжя (ст. 57 СК України): 
    • - набуте до шлюбу;
    • - набуте під час шлюбу, але за особисті кошти;
    • - набуте в дар або в порядку спадкування;
    • - речі індивідуального користування;
    • - страхові суми, пенсії, інші соціальні виплати;
    • - інше майно, визначене шлюбним договором.
  3. Трансформація особистого майна у спільне може відбуватися за певних умов, наприклад, якщо за час шлюбу вартість такого майна істотно збільшилася внаслідок спільних трудових чи фінансових витрат.

2. Правові підстави накладення арешту на майно дружини боржника

Для правомірного накладення арешту на майно дружини боржника необхідні вагомі правові підстави. Розглянемо основні випадки, коли такий арешт може бути обґрунтованим:

2.1. Спільні зобов'язання подружжя

Згідно зі ст. 73 СК України, за зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя. За спільними зобов'язаннями подружжя стягнення може бути накладено на спільне майно.

Важливо довести, що:

  • - зобов'язання є особистим, а не спільним;
  • - боржником є лише один з подружжя;
  • - майно, на яке накладено арешт, є особистим майном дружини, а не спільною сумісною власністю.

2.2. Фіктивність правочинів

Суд першої інстанції міг накласти арешт на майно дружини, якщо є підстави вважати, що відбулося відчуження майна боржника на користь дружини з метою уникнення стягнення. Такі дії можуть бути визнані фіктивним правочином згідно зі ст. 234 ЦК України.

2.3. Процесуальні підстави накладення арешту

Відповідно до процесуального законодавства, арешт на майно може бути накладений як захід забезпечення позову або виконання судового рішення. При цьому повинні бути дотримані:

  • - принцип пропорційності;
  • - обґрунтованість необхідності такого заходу;
  • - чіткий зв'язок між предметом спору та майном, на яке накладається арешт.

3. Підстави для оскарження в апеляційному порядку

При підготовці апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції про накладення арешту на майно дружини боржника доцільно звернути увагу на такі ключові аспекти:

3.1. Процесуальні порушення

  • - Недотримання правил підсудності;
  • - Порушення права на участь у судовому засіданні;
  • - Недостатнє повідомлення зацікавлених осіб;
  • - Відсутність належного обґрунтування в ухвалі суду;
  • - Порушення строків розгляду клопотання про забезпечення позову.

3.2. Матеріально-правові підстави

  • Доведення особистого характеру майна дружини. Необхідно надати докази, що майно є особистою власністю дружини (наприклад, набуте до шлюбу, отримане в спадщину тощо).
  • Відсутність спільного зобов'язання. Важливо довести, що зобов'язання, за яким стягується борг, є особистим зобов'язанням чоловіка-боржника, а не спільним зобов'язанням подружжя.
  • Непропорційність заходу забезпечення. Арешт має відповідати принципу пропорційності та не повинен призводити до невиправданого обмеження прав дружини боржника.
  • Наявність шлюбного договору або договору про поділ майна. Якщо між подружжям укладено відповідні договори, які змінюють правовий режим майна, це має бути враховано судом.

3.3. Докази на підтвердження апеляційних вимог

Для успішного оскарження необхідно надати:

  1. Документи про походження майна: 
    • - правовстановлюючі документи;
    • - договори дарування, спадкування;
    • - документи, що підтверджують придбання майна до шлюбу або за особисті кошти.
  2. Доказування відсутності спільного характеру зобов'язань: 
    • - договір, за яким виникло зобов'язання;
    • - докази того, що кошти використовувалися на особисті потреби боржника, а не сім'ї;
    • - документи, що підтверджують відсутність згоди дружини на укладення відповідного договору (якщо така згода була необхідною).
  3. Шлюбний договір або договір про поділ майна (за наявності).

4. Судова практика з даного питання

4.1. Позиція Верховного Суду

Практика Верховного Суду в подібних справах свідчить про необхідність індивідуального підходу та всебічної оцінки обставин кожної конкретної справи. Зокрема, варто звернути увагу на такі правові позиції:

  1. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 - щодо стягнення боргу з майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя.
  2. Постанова КЦС ВС від 17.10.2019 у справі № 753/15556/15-ц - стосовно необхідності доведення спільного характеру зобов'язань для звернення стягнення на спільне майно.
  3. Постанова КЦС ВС від 11.03.2020 у справі № 153/1181/17 - щодо визначення обсягу відповідальності кожного з подружжя за спільними та особистими зобов'язаннями.

4.2. Типові помилки судів першої інстанції

На практиці суди першої інстанції часто допускають наступні помилки:

  • - Недостатнє з'ясування питання про статус майна (спільне чи особисте);
  • - Неврахування наявності шлюбного договору або договору про поділ майна;
  • - Автоматичне поширення відповідальності за борги одного з подружжя на спільне майно без належного обґрунтування;
  • - Порушення принципу пропорційності при накладенні арешту;
  • - Недослідження питання про фактичне використання коштів, отриманих за зобов'язанням.

5. Тактика ведення справи в апеляційній інстанції

5.1. Підготовка апеляційної скарги

При підготовці апеляційної скарги рекомендується:

  1. Чітко структурувати аргументацію, виділяючи процесуальні та матеріально-правові підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
  2. Посилатися на актуальну судову практику, зокрема на правові позиції Верховного Суду з аналогічних питань.
  3. Додати необхідні докази, які підтверджують доводи апеляційної скарги. Якщо докази не були подані до суду першої інстанції, слід обґрунтувати неможливість їх подання раніше.
  4. Сформулювати чіткі вимоги щодо скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно.

5.2. Участь у судовому засіданні

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції важливо:

  1. Підкреслити основні аргументи проти накладення арешту на майно дружини боржника.
  2. Наголосити на процесуальних порушеннях, допущених судом першої інстанції.
  3. Акцентувати увагу на порушенні балансу інтересів сторін внаслідок накладення арешту на майно дружини боржника.
  4. Демонструвати готовність до компромісу (наприклад, погодитись на арешт частки чоловіка-боржника у спільному майні, але не всього майна).

Висновки

Оскарження рішення суду першої інстанції про накладення арешту на майно дружини боржника вимагає комплексного підходу та ґрунтовної правової аргументації. Ключовими аспектами успішного оскарження є:

  1. Доведення особистого характеру майна дружини або визначення чіткої частки боржника у спільному майні.
  2. Спростування спільного характеру зобов'язань, за якими накладається стягнення.
  3. Виявлення процесуальних порушень, допущених судом першої інстанції.
  4. Посилання на актуальну судову практику, зокрема правові позиції Верховного Суду.

Слід пам'ятати, що кожна справа має індивідуальний характер і вимагає детального аналізу конкретних обставин та доказів. При цьому, захист майнових прав дружини боржника має базуватися не лише на формальних підставах, а й на принципах справедливості, розумності та пропорційності.

 ЗРАЗОК АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ З ПРИВОДУ ЗНЯТТЯ АРЕШТУ

До Київського апеляційного суду

Адреса: вулиця Солом'янська, 2А, Київ, 03110

 

Скаржник (Відповідач-2): ___________________

 

Позивач: _________________

Апеляційна скарга

На ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23.04.2025р.

Згідно вимог вказаної заяви позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно Сторожук Н.В., а саме:

- земельну ділянку за кадастровим номером: ________;

- житловий будинок, який належить _______;

- автомобіль марки: MAZDA, _______.

Також просить заборонити органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, а саме: суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно, в тому числі особам, які виконують функції державного реєстратора прав, зокрема Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, нотаріусам та іншим органам чи особам, які утворені та діють відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень», вчиняти будь-які реєстраційні дії або вносити будь-які відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, приймати рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та проводити будь-які інші дії з державної реєстрації прав щодо земельної ділянки за кадастровим номером: _______; житлового будинку.

Вказані вимоги були задоволені судом першої інстанції.

      Потрібно зазначити, що вказана ухвала винесена з порушенням законодавства, обгрунтування чого полягає в наступному:

      Відповідно до ст.149 ЦПК України Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь - якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

 

    Вказана ухвала оскаржується з наступних підстав:

  1. Відповідач-2 не є стороноюДоговору позики.
  2. Грошові кошти НЕ були використані в інтересах сімʼї, відповідно і Договір позики також не укладався в інтересах сімʼї.
  3. Грошові кошти НЕ отримувались за Договором позики.
  4. Відповідач-1 НЕ повертав частково грошові кошти.
  5. Само по собі письмова згода на укладення Договоруне є доказом, що грошові кошти взагалі отримувались та були використані в інтересах сімʼї.
  6. Позовна давність для Відповідача-2 не переривалась.

 

 

Відповідно до ч. 3 ст. 61 Сімейного кодексу України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Також ч.4 ст. 65 Сімейного кодексу України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї. Отже, грошові кошти, отримані одним з подружжя за кредитним договором, укладеним в інтересах сім’ї, слід вважати спільними коштами подружжя.


У постанові Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.
Кредитний договір - це цивільно-правовий документ, який визначає взаємні юридичні права і обов'язки та економічну відповідальність банку і клієнта (позичальника) з приводу проведення кредитної операції.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст.1054 Цивільного кодексу України).
Для укладення кредитного договору (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин.

     Так, ВП ВС у справі № 638/18231/15-ц, а згодом КЦС ВС у справі № 205/5882/18 звернули увагу, з-поміж іншого, на те, що обов’язок подружжя перед кредитором є, до того ж, солідарним, а не має поділятися навпіл: якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім’ї.

 

     Постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі № 947/31704/19

 

    На рівні закону закріплено об’єктивний підхід, який не пов’язує виникнення обов’язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. У зв’язку із вказаним, навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору, він вважатиметься зобов’язаною особою, якщо об’єктивно цей договір було укладено в інтересах сім'ї та одержане майно було використано в інтересах сім’ї.

 

    У справі відсутні докази того, що майно було використано в інтересах сім'ї.

 

    Цією заявою, я повідомляю, що грошові кошти відповідно до Договору позики не були отримані та використані в інтересах сім'ї.

 

  • Постанова Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 334/5907/14-ц(провадження № 6-539цс16)(до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Якщо наявність боргових зобов'язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов'язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя).
  • Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду України від 19.05.2021 у справі № 641/9402/13-ц(провадження № 61-773св20) (суд вважає правильними висновки про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики, оскільки договір позики був укладений за згодою дружини, якою не надано доказів того, що кошти отримані за договором позики були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби чоловіка.

В ЦПКУ, закріплюється, що суд “враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду”. Аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”.

     Потрібно зазначити, що оскаржувана ухвала порушує наступні норми законодавства: 

      ч. 1 ст. 316 ЦКУ відповідно до якої Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

      ст. 319 ЦКУ відповідно до якої Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

     ст. 321 ЦКУ Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

 

      Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

      Ухвала суду першої інстанції не містить обґрунтованості висновків стосовно викладених вище питань.

      Оскільки висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості заяви не відповідають обставинам справи, існує необхідність в скасуванні оскаржуваної ухвали та постановленні нового судового рішення про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.

     Відповідно до ст. 150 ЦПКУ Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

     Також потрібно зазначити, що судом була порушена ч. 8 ст. 153 ЦПКУ відповідно до якої в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

      В порушення зазначеної норми питання про застосування зустрічного забезпечення не вирішено.

    

      Відповідно до ч. 2 ст. 354 ЦПКУ Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

     Потрібно зазначити, що Скаржник отримала оскаржувану ухвалу 23.04.2025р., докази чого знаходяться в матеріалах справи.

 

       На підставі вищезазначеного,

ПРОШУ:

  1. Скасувати ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23.04.2025р., та винести постанову, якою відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №_______.

_________________                              05.05.2025р.