Апеляція визнала розписку доказом боргу: Чернівецький апеляційний суд зобов’язав повернути понад 12 тисяч доларів

Чернівецький апеляційний суд ухвалив важливе рішення у справі № 351/1958/23 (провадження 22-ц/822/553/25), задовольнивши позов про стягнення боргу за розпискою на суму 12 100 доларів США (еквівалент 447 579 грн). Суд скасував рішення суду першої інстанції, який відмовив у позові, та визнав розписку належним доказом передачі коштів, попри заперечення відповідачки щодо факту їх отримання. Ця справа підкреслює значення письмових доказів у цивільних правовідносинах і підтверджує пріоритетність договору позики в письмовій формі над свідченнями свідків. Розглянемо деталі справи та її правові аспекти.

Фабула справи

Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідачки борг у розмірі 12 100 доларів США (10 000 доларів у березні 2020 року та додатково 2 100 доларів пізніше), посилаючись на письмову розписку, підписану відповідачкою. У позові зазначалося, що сторони уклали договір позики, за яким відповідачка зобов’язалася повернути кошти до 1 вересня 2020 року, але не виконала цей обов’язок. Як доказ позивач надав розписку, написану та підписану відповідачкою власноруч.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, спираючись на свідчення відповідачки та свідка, які заперечували факт передачі грошей. Позивач оскаржив це рішення, подавши апеляційну скаргу, в якій наполягав на визнанні розписки достатнім доказом боргових зобов’язань.

Зразок розписки про передачу коштів 

Позиція апеляційного суду

Чернівецький апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким задовольнив позов. Колегія суддів керувалася такими правовими нормами та висновками:

1. Пріоритет письмової форми договору позики
   Відповідно до ч. 1 ст. 1051 Цивільного кодексу України (ЦК України), якщо договір позики укладено в письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для спростування факту передачі грошей, за винятком випадків обману, насильства, зловмисної змови або тяжких обставин. У цій справі розписка, підписана відповідачкою, підтверджувала факт отримання 12 100 доларів США та зобов’язання повернути їх до визначеного строку. Відповідачка не заперечувала факт написання розписки, але стверджувала, що грошей не отримувала. Суд наголосив, що письмова форма договору позики має вищу доказову силу порівняно зі свідченнями свідків, якщо не доведено виняткові обставини.

2. Бремя доказування
   Апеляційний суд послався на практику Верховного Суду, зокрема на постанови від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 та від 1 червня 2022 року у справі № 559/2587/19, які встановлюють, що сторона, яка заперечує факт передачі чи непередачі грошей, зобов’язана надати відповідні докази. Відповідачка не надала жодних доказів, які б спростовували факт отримання коштів або чинність договору позики. Вона також не оспорювала сам договір на підставах, передбачених законом (наприклад, через обман чи примус). За таких умов суд визнав розписку достатнім доказом існування боргового зобов’язання.

3. Висновок щодо стягнення боргу
   Оскільки розписка чітко фіксувала суму боргу, строки його повернення та була підписана відповідачкою, суд зобов’язав її повернути позивачеві 12 100 доларів США (в еквіваленті 447 579 грн). Суд також врахував, що відповідачка не виконала зобов’язання добровільно, що дало позивачу право вимагати захисту своїх прав через суд відповідно до ст. 16 ЦК України.

Правовий аналіз

1. Значення розписки як доказу

Розписка є письмовим доказом укладення договору позики, як це передбачено ст. 1047 ЦК України, яка вимагає письмової форми для договорів позики на суму, що перевищує 170 грн. У цій справі розписка містила всі необхідні реквізити: суму боргу, дати передачі коштів, строк повернення та особистий підпис відповідачки. Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України, письмова форма договору позики виключає можливість спростування факту передачі грошей за допомогою свідчень свідків, якщо не доведено виняткових обставин (обман, насильство тощо). Це положення захищає позикодавця від безпідставних заперечень боржника та забезпечує стабільність цивільних правовідносин.

2. Бремя доказування у спорах про позику

Практика Верховного Суду, на яку посилався апеляційний суд, підтверджує, що сторона, яка заперечує факт передачі грошей, несе тягар доказування своїх тверджень. У цій справі відповідачка не надала жодних доказів, які б підтверджували її позицію про неотримання коштів. Відсутність оспорювання договору позики на законних підставах (наприклад, через визнання його недійсним) додатково посилила позицію позивача. Це узгоджується з принципом змагальності у цивільному процесі (ст. 13 ЦПК України), який покладає на сторони обов’язок доводити обставини, на які вони посилаються.

3. Помилка суду першої інстанції

Суд першої інстанції припустився помилки, надаючи перевагу свідченням свідків над письмовим доказом (розпискою). Такий підхід суперечить ч. 1 ст. 1051 ЦК України, яка чітко обмежує можливість використання свідчень для спростування письмового договору позики. Апеляційний суд виправив цю помилку, наголосивши на пріоритетності письмових доказів і відсутності підстав для визнання розписки недійсною.

Висновок

Рішення Чернівецького апеляційного суду у справі № 351/1958/23 є важливим прецедентом, який підкреслює значення розписки як доказу в цивільних справах про стягнення боргу. Суд підтвердив, що письмова форма договору позики має вищу доказову силу порівняно зі свідченнями свідків, а сторона, яка заперечує факт передачі коштів, повинна надати переконливі докази на підтримку своєї позиції. У цій справі відповідачка не змогла спростувати чинність розписки, що призвело до стягнення з неї 12 100 доларів США.

Для позикодавців це рішення нагадує про важливість належного оформлення договорів позики та збереження письмових доказів. Для боржників воно підкреслює необхідність обґрунтованого оспорювання боргових зобов’язань, якщо вони вважають їх безпідставними.